Степан Васильович Руданський

1

Не знаєш ти горя,
Не відаєш жалю, —
Щасливий ти, дядьку
Прохоре-ковалю!

Заліза пудами
І начиння маєш,
Сядеш у світлиці —
Думоньку гадаєш. Читати повністю »

Ти не моя, дівчино дорогая!
І не мені краса твоя;
Віщує думонька смутная,
Що ти, дівчино, не моя!

Ти не моя! За личко гарне
Справляє хтось колодія¹…
Мої ж літа проходять марне,
Бо ти, дівчино, не моя!.. Читати повністю »

Не дивуйтесь, добрі люди,
Добрі люди, ви, сусіди,
Що задумуюсь між вами,
Що журюся я завсігди.

Літа мої молодії…
Що ж по тому? Що ж по тому,
Як без щастя, як без долі
Жити в світі молодому? Читати повністю »

Їздив дідич¹ за границю,
Назад повертає —
От гуменний² на границі
Пана і вітає.

Поклонився, привітався.
«А що там, Іване?»
А гуменний йому каже:
«Та все гаразд, пане. Читати повністю »

Спив до дна я прикрий келих
За здоров’я долі,
І з похмілля моє серце
Розривають болі.

Нащо ж, мила, мої думи,
Нащо твої чари,
Коли з ними враз по серцю
Бродять чорні хмари? Читати повністю »

«Хто йде їсти?» — пан питає.
«Я йду!» — циган каже.
«Хто йде жати?» — пан питає.
«То громада скаже!»

14 апреля [1858] Читати повністю »

Мша кінчилась у костьолі,
Люд порозсипався,
У костьолі тілько шляхтич
Убогий зостався.

Та ще десь за образами
Захристиян лазить,
То святих там заслоняє,
То в них світло гасить. Читати повністю »

«Що п’ять верстов — то й коршомка,
Нічого й лічити,
Бо п’ять верстов як проїдеш,
Треба й відпочити.

Ото їдуть із ярмарку
Двоє господарів,
У каждого віз порядний,
Воликів по парі. Читати повністю »

У цигана вмерла мати,
Нічого діяти!..
Іде циган до батюшки,
Просить поховати.

«А як хочеш поховати?
Може, по-циганськи?»
«Ні, батюшка, прошу таки
Вже по-християнськи!» Читати повністю »

Здибалося два ляшки:
Їден і хвалився,
Як недавно на війні
З козаками бився.

«Juz to, — каже, — dlugo mni
Nie zapomnа wrogy,
Bo psiawiaram moze stu
Odrabalem nogi!» Читати повністю »